неділя, 28 жовтня 2012 р.

15й блог пост

Чекаємо... Ми завжди чогось чекаємо.
Процес "чекання" починається вже змалечку. Спочатку ми кожного дня чекаємо свого дня народження. Не важливо, яка пора року і як давно був минулий день народження, ми, у віці 3-4 років не орієнтуємося в цифрах та датах, тому чекаємо його майже кожного дня і не можемо зрозуміти, чому це не согодні.
В 4-5 років приходить ще одне "чекання" - школа. Ми так хочемо піти в школу, що починаємо чекати цього радісного дня за 2, а інколи й 3 роки.
За шкільною ж партою ми починаємо чекати (як би парадоксально це не здавалося), коли ж я закінчу цю школу :)
А далі в процес чекання підключаються більш дорослі та важливі питання: коли я одружуся чи вийду заміж, коли я поїду закордон, коли я отримаю нову роботу, коли я зароблю на машину, коли, коли, коли...
 А чому б просто не насолоджуватись життям таким, яким воно є? 

середа, 24 жовтня 2012 р.

14й блог пост

  Ненавижу состояние, когда слишком устала, чтобы работать, но заснуть тоже не получается. Бессонница.
Знаю ведь, что нельзя пить черный чай после девяти. Как говорит мой научный руководитель: "За любовь нужно платить". Говорит он это, когда в очередной раз простуживается за "любовь" к холодному квасу или компоту. А вот я плачу за "любовь" к чаю.
В такие часы в голову не приходят умные мысли. Но не думать совсем - совершенно невозможно. О чем же подумать? - ну, например, о том, можно ли "не платить" за любовь. Рассуждаю уже не о квасе или чае, а о человеческих взаимоотношениях.
Зачастую случаются какие-то печальные любовные истории. Редко происходит все так, как в фильмах. В жизни же любовь и страдание - неделимы. Но почему? Почему так часто тот, кого любишь, не отвечает взаимностью? Почему, если даже любовь - взаимна, мы так легко раним друг друга? Почему мы смертельно обижаемся именно на тех, кого любим?
И вместе с тем, человек ищет этих чувств, ему нужны эти переживания. Вспоминаю фильм "Метод Хитча": когда один из главных героев сказал, что он хочет любить, хочет мучиться, страдать неимоверно... Вот и ответ на все эти "почему": без любви еще хуже :). Одиночество - это не то, к чему призвал нас наш Создатель. А потому - приходится платить :).

субота, 20 жовтня 2012 р.

13й блог пост

Думки... Вони рояться в нашій голові постійно, неперервно. Це просто дивовижно. Навіть, коли ми спимо, мозок продовжує працювати, хоч і не так інтенсивно. І що приходить в наші голови на протязі дня? Які заключення ми робимо, що обмірковуємо?
-----------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні спілкувалася з англійцями. Вони - інші: інше мишлення, інше поводження, інше відношення. Мені вони подобаються. Подобається їх аристократизм, їх європейські манери; подобається їх британська англійська; подобається навіть їх англійська гордість (а вона їм притаманна). Хочу вийти заміж за чоловіка з англійським характером :).
Так от думки.. Ще раз впевнилася в тому, що чим заможніші люди, тим вихованіші вони, тим краще вони відносяться до людей, тим приємніше з ними спілкуватися. На днях в маршрутці, їдучи на роботу, була свідком страшної сварки. Та це й не дивно. Що ще чекати від цих бідних, часто зележних людей - хамство, образи, брудні слова. Зовсім не так, коли знаходишся на виставці "Бізнес по-англійські" (саме тут пощастило мені побувати сьогодні) або, наприклад, на симфонічному оркестрі. То зовсім інші люди, зовсім інші погляди (маю на увазі очі, а не принципи))), зовсім інша мова...
Так, люди різні, їх так багато.... і вони всі - різні.
Найбільше досягнення - навчитися відноситься до них краще, ніж вони на те заслуговують.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні вперше робила декілька речей:
- вперше піднімалася на фунікульорі - страшно, здається, що от-от обірветься;
- вперше піднімалася на Софіївську дзвінницю - також страшно, боюсь висоти, хоча в кінці отримуєш неабияке задоволення: Киів - величне місто, особливо, коли дивишся на нього згори (хоча дахи під шифером не дають забути, що ти не в европейському місті, а таки в Україні...);
- вперше питала на ресепшені розкішних готелів інформацію, не пов"язану з самим готелем (наприклад, де  знаходиться інший готель чи найближчий МакДональдс) і була здивовна  такою ввічливою та гідною відповіддю, яку отримувала. Так і перевіряється сервіс. І здається, є таки прогрес у нас. Пам"ятаю, коли перші рази поверталась з закордону після тривалого перебування там. Спочатку переживаєш просто шок. Чому? Саме із-за хамства, грубості, напищенності нікчемних людей. Просто неможливо витримати оцінюючий (скільки в тебе грошей) погляд з ніг до голови в магазині одягу, чи фиркання кондуктора в автобусі. І складається враження, що чим нікчемніша людина, тим більшої вона про себе думки. Та є надія, що буде краще. Сьогодні в цьому переконалася.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні їхала маршруткою з Києва і був страшенний туман. Так от візуально складається враження, що він заповзає в салон, і ти сидиш також у тумані :). Думками в такий момент вертаєшся до якогось фільму жахів із сценою погоні в старовинному, зачаклованому лісі...
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні бачила хлопця в метро з тунелями діаметром 2 см.... Страшне видовище. Наче дикун-канібал. І навіщо робити з себе урода? Це - сміливість? Це - доказ того, що я вартий уваги? Ні -це безрозсудство, дурість.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
От такі думки приходили сьогодні, та ще багато-багато інших.
Думати - цікаво :)

середа, 17 жовтня 2012 р.

12й блог пост

Жизнь - это не рутина с Пн по Пт... и мимолетные выходные.
Жизнь  - это множество мелочей, которые, сливаясь воедино, и представляют собой прожитый день.
Улыбки знакомых в автобусе по пути на работу; очередное разочарование в поступках друзей и в них самих; письмо с претензией от клиента на работе; ароматный кофе в 11; благодарность студентов за лекцию; "Буря" Бетховена в наушниках; потерянный и найденный телефон; сообщение о том, что хороший человек при смерти; случайные прохожие, которых не возможно вспомнить; ветер, уносящий твой шарф; дорогой билет на симфонический оркестр; недовольство кондуктора в маршрутке из-за слепого пассажира; зубная боль в кресле стоматолога; страх, когда ночью идешь домой одна; сковородка картошки, которую поджарил папа; 12й блог пост; вечерняя молитва...

Enjoy your life:)

середа, 3 жовтня 2012 р.

11й блог пост

Самотність, що може буде гірше?
.... Ніхто не телофонує ввечері, немає кому розказати про свій пережитий день.
.... Ніхто не хвилюється, коли ти вертаєшся пізно додому, і не викликає таксі, щоб тобі не було страшно на зупинці.
.... Ніхто не порадіє за твої перемоги і не засмутиться разом з тобою, коли хтось ображає тебе чи чинить несправедливо по відношенню до тебе.
.... Ніхто не запросить в кіно, і не купить якусь непотрібну річ, яка буде дорогою тобі тільки тому, що її подарував саме він.
.... Ніхто не понесе твій ноутбук, і не закип"ятить чайник зранку.

КРІМ ТАТА!
Люблю тебе, пап! :)