вівторок, 22 січня 2013 р.

Все - в мелочах

Интересно, что именно мелочи (речь идет о фактах, конечно), их совокупность - есть разгадкой к преступлениям в разных детективных историях.
Так и наше отоношение к человеку. Оно формируется с мелочей:
Что сказал/а?
Как посмотрел/а?
Зачем отказался/сь?
Почему пришел/шла туда?
Когда слицимерил/ла?
Кому улыбнулся/лась?
и т.д. и т.п.
Если представить отношение - как двухмерную плоскость, где Y принимает значение от 0 до 100 (0 - наихудшее отношение, а 100 - наилучшее); а  Х - временная шкала; то мелочи - это вершины нашей кривой, которые направляют ее дальнейшее движение.
И что с того?
Возможно ли контролировать свое поведение в мелочах?
Наверное нет - это проявление нашей сущности.
Просто интересно анализировать - почему я отношусь к этому человеку  именно так  - виноваты мелочи, которые и создали этот образ в моем сознании - правдивый или нет - это уже другой вопрос.
И еще одна мысль - чем больше значит для тебя человек, тем ярче "мелочи" в твоей памяти.


неділя, 20 січня 2013 р.

Не грешите - это возможно


Господь - есть любовь, но Он наказывает своих детей, когда они поступают неправильно.
Так написано в Писании, об этом свидетельствуют многие примеры в Библии - например, наказание Давида за Вирсавию. Но нам так не хочется об этом думать. Так приятно, так здорово думать, что Бог, Его любовь, все покрывает - БЕЗ наказания. Но это не так. Господь действительно прощает, и Его любовь покрывает наши грехи, если мы каемся в них и прилагаем все старания, чтобы не поступать так впредь. Но Он - любящий Отец, который наказывает, чтобы исправить и научить нас.
Хочу помнить об этом. Помнить тогда, когда приходит искушение. Помнить, что мои неправедные или нечистые мысли, например, это сеяние в плоть, от которой пожнешь тление. Это закон, как закон земного притяжения. И любовь Бога не для того, чтобы поломать этот закон, а для того чтобы помочь мне исполнить его.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------
Не грешить - возможно. Славлю Бога за это!

неділя, 13 січня 2013 р.

Шелест клави

... а кругом лиш шелест клави...
Що сталося з людьми? Чому ми так багато часу проводимо в соц. мережах, скайпах, чатах і т.п.? А як же нормальне, людьське спілкування?
Дивно, але я часто сама така.
Сиджу на роботі, треба щось сказати колезі, який сидить у цій самій кімнаті. І що? Я пишу в Скайпі! Спочатку, пам"ятаю, це було дико для мене, а тепер - норма.
Знайома зі Штатів розповіла, що в них з цим ще гірше: збираються родичі, дорослі спілкуються - розмовляють, а підлітки, сидячи на одному дивані - один в одному кінці, інший - в іншому теж спілкуються... переписуються смсками чи месседжами в Фейсбуці!
І кругом лиш шелест клави... Або й його немає - якщо це планшет чи сесорний телефон :)
І про що це свідчить? Мені здається (можете заперечити) тільки про комплекси!! Тому що набагато легше поставити смайлик :), ніж посміхнутися, дивлячись в очі; відлайкати фото, ніж сказати при зустрічі щось тепле.
Що ж, можливо в когось склалось враження, що я яро критикую соц. мережі. Ні. Є  в них і щось корисне. Наприклад, миттєво дізнаєшся про новини життя людей, що поряд чи на іншому континенті. Але якщо вони поряд, то, може краще сказати словечко, ніж зашелестіти клавіатурою?

Следы в душе

Никогда не нужно быть с тем, кого не любишь; но любить нужно того, с кем нужно быть.
----------------------------------------------------------------------------------------------------
Хочу написать про следы в душе от влюбленности или любви.
Они всегда остаються, и они всегда различны. И по ним можно с легкостью судить, что именно за чувство это было.
Если чувствуешь: "Слава Богу. Господь миловал. А он ведь мне нравился". Это была влюбленность.
А если чувствуешь какую-то тоску,  когда воспоминания - печальны, но на душе все равно тепло  - это любовь.
Как-то прочитала интересную мысль. Не помню, как там говорилось дословно, но примерно автор писал так: "Отношения девушки и парня - это не просто игра. И речь не идет об интимных отношениях (которые и так для нас, христиан, неприемлимы до брака). Речь идет о романтических отношениях, которые строятся на любви или влюбленности.
Нельзя начинать их с тем, с кем не планируешь, или хотя бы не рассматриваешь возможным, вступить в брак. Иначе есть большая вероятность того, что все закочиться печально и болезненно. Это обусловлено тем, что невозможно, чтобы подобное чувство прошло бесследно. Как невозможно рассоединить 2 листа бумаги, которые были склеенны, так, чтобы не осталось следов, так невозможно расстаться с парнем или девушкой без того, чтобы остался след в душе". Поэтому следы остаються. И чем дольше были отношения, чем сильнее были чувства, тем глубже след.
------------------------------------------------------------------------------------------------------
Немного грустно получилось; но анализируя свои поступки и поступки других людей, могу с уверенностью сказать, что "Нет" лучше "Да" во всех случаях, кроме одного.

пʼятниця, 4 січня 2013 р.

Справжні та несправжні люди

Вирішила таки давати назви своїм дописам. Тоді можна легко згадати, що, де і навіщо ... було написано.
Так от, як і говориться в назві, хочу поговорити про справжніх та несправжніх (або штучних) людей. Не збираюся я тут говорити про кіборгів чи клонів :). Ні. Моя стихія - це психологія, як і у славетного Еркюля Пуаро Агати Крісті.
Повернулася я з одного заходу декілька тижнів тому назад і зрозуміла, що хочу написати про несправжніх людей - людей у масках; людей, що постійно грають якусь роль і не можуть бути собою.
Всі знають, що мистецтво бути собою, незалежно від обставин та людей, що оточують, це велике надбання, яке раніше було притаманне лише аристократії. Зрозуміло, що не так легко бути справжнім завжди і усюди. (Не говорю тут про лицемірство. Йому також є місце у сьогоденному суспільстві.) Просто помітила, що є люди, які геть на 100% - НЕ справжні. Вони - як ляльки. Все, що вони роблять: говорять, сміються, ... фліртують - все якесь несправжнє, якесь штучне. Відчуваєш, що все це просто якийсь сценарій п"єси "Я - ось такий" чи "Я - ось така".
Але напрошується наступне питання: чому? Чому вони так старанно ховають, що в них там всередині? Думаю, що всередині може бути не тільки щось лихе - якась злість чи зіпсованість. Там може бути просто пустота.... Так, пустота. Є - пусті люди. Їм немає чого показати, бо в них нічого немає. Думаю, що саме таку людину я й зустріла тоді...
Є й інша група людей; людей, що насправді набагато кращі, ніж здаються спочатку; людей, що грають якусь роль - не негативну, але все ж таки роль - що й псує усе. Але тут йшлося не про них. Про інших - про штучних та пустих.