середа, 17 квітня 2013 р.

Be fair

Всегда быть честным и никода не говорить плохо о людях - даже за глаза!
Сегодня был хороший урок для меня - помнить об этом золотом правиле. Не могу пока, к сожаленью, сказать, что руководствуюсь этим принципом во всех обстоятельствах моей жизни. 
Эх... Ну как же хочется поступать именно так. Всегда! И не только из-за того, что это воля Господа - хотя это, безусловно, главное. Но и потому, что в таких ситуациях справедливы истины:
"Ибо нет ничего тайного, что не сделалось бы явным, ни сокровенного, что не сделалось бы известным и не обнаружилось бы."
"Что посеет человек, то и пожнет."
------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Познакомилась с одним человеком. Пообщались - по работе. И вот поздно вечером (списываю это на усталость :)) я села писать recap нашего с ним общения. Для этого открыла его последний имейл, нажала Forward, написала свои впечатления о нем, которые были адресованы совсем другому человеку (моему начальнику...) и не поменяла адресата... Нажала "отослать"...
И как результат: прочитал это послание как раз тот, о ком оно было написано.
Как же я была рада, что все описанное - было хорошо, а не плохо.
Мда... Было бы совсем неприятно, если бы в том письме была какая-то негативная окраска или чего хуже, что-то плохое о нем самом.
А так - просто посмеялись :)
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Как-то на проповеди услышала такую мысль,  если бы все ваши мысли вывести на проектор и транслировать в церкви? Было ли бы Вам стыдно? О да! Почти всем, без исключения. Но нужно, чтобы было не так. 
Очищаться, как Он чист - в мыслях, словах, поступках... 



четвер, 11 квітня 2013 р.

"Царство небесное"

"Царство небесное", - говорят об умершем.
Откуда эта нелепая фраза о человеке, судьба которого уже предрешена?
К чему этот самообман?
Люди думают, что если они так будут говорить, человек действительно перейдет из ада в рай?
Почему люди не говорят живым: "Царство небесное, тебе дорогой!"
"Царства небесного желаю тебе."
"Ибо жизнь, которую ты ведешь сейчас: блуд, пьянство, необузданность и прочие пороки свидетельствует о том, что ты собрался в другое место!"

субота, 6 квітня 2013 р.

Неспособные творить

Люди делятся на два типа:
способные творить;
способные критиковать.
Умнее безусловно первая группа. Она же способна критиковать.
Но как же порой обидно, когда лезешь из шкуры вон, чтобы сотворить/придумать/разработать логику/архитектуру/дизайн какого-то проекта, а кто-то (неспособный придумать ничего из подобного) начинает критиковать твое творение.
И полбеды, если он действительно увидит несовершенства, но если все его фантазии - бред гнедой кобылы, на душе становиться совсем печально...
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
А как же Господь и Его творение?
Его критикуют?
Не просто критикуют. Его присваивают себе. Т.е. люди не могут, конечно, присвоить его себе, поэтому они присваивают его другому божеству - Еволюции.
Печально...

Працьовиті українці

Цікавий народ - українці :) Пишаються, що вони - люди працьовиті: встають ранесенько, працюють цілий день... Руки натруджені, ноги гудуть.
І наче й найсправді так.
....
Було....
Не з усіма....
Радянський устрій зламав цей образ трудівника-українця уже давно. І тільки в сучасному бізнес-світі тебе змушуть працювати як слід... або й того більше (як казав один мій знайомий: "Пам"ятай, що вони можуть натиснути на газ до упору, але як довго витримає твій двигун?"). Але зараз не про них. А про пострадянських державних працівників.
Пам"ятаю, як один чоловік розповідав про свій "трудовий" день на радянському підприємстві. Працював бухгалтером.
"Приходимо. Сідаємо. І робимо вигляд, ніби дуже зайняті. Поважно перекладаємо ручку з однієї кишені піджака в іншу, і так цілісінький день."
Мабуть кожен знає прислів"я про те, що найбільше людина любить дивитися на 3 речі:
-як вогонь горить;
-як вода ллється;
-та як інший працює.
Але інколи доходить  просто до абсурду.
Їду на роботу маршруткою. І спостерігаю день у день таку картину.
Усі дорожні роботи - ті за якими ми маємо змогу спострерігати - ведуться у такому співвідношенні:
10% працює;
90% спострегігає.
Спостерігачі - зазвичай, люди бувалі: з цигаркою в зубах, брудною робою та гордуватим поглядом.
Працюючі - "козли відпущення", роба - ще брудніша, цигарок - немає, лопата в руках.
Але найцікавіше в усьому цьому - як розповсюджується грошовий потік серед цих спотерігачів та працюючих. Мабуть, у такому ж співвідношенні 10/90:
10% - працюючим,
90% - спостерігачам.
Повертаючись до корпоративних відносин:
90% тим, що тиснуть на газ,
10% двигунам.
І от постає риторичне питання - в якій групі слід бути?....
Мабуть, що недаремно й досі добираюся на роботу  маршруткою...
І який висновок - за будь-яку ціну потрапити до першої групи? Та ні, чомусь не дуже хочеться, там працювати потрібно ще більше. Краще аби твій чоловік потрапив до ліги "90" :).