вівторок, 31 грудня 2013 р.

Ctrl Shift Del

Ctrl Shift Del - стирает историю браузера, а молитва покаяния - стирает греховную историю жизни.
Вот только Ctrl Shift Del можно нажимать сколь угодно много, а как долго будет терпеть меня Господь?

субота, 14 грудня 2013 р.

Плохие новости

Сегодня утром маме позвонил брат ее бывшего ученика. Лет 25 назад мама была классным руководителем в одной багатовской школе в Крыму. Интересовал этого уже взрослого мужчину один очень странный вопрос... Не помнит ли мама, крестился ли Костя в одной из церквей в Петербурге, когда они были там с классом на экскурсии. Ведь кто-то видел у него на шее в тот день крестик... Мама ответила, что не помнит такого... 
Костя умер. Саркома. 8го приехал в больницу, 9го его не стало. Мужчина 40 лет, двое детей, хотя женат не был.
И теперь его родственников интересует только один вопрос - был ли крещен Костя... А точнее - где он сейчас. Звонок маме был их последней надеждой... 
Но дело ведь не в том, был ли крещен человек, или нет. Дело в том, как он жил... и в каком состоянии был, когда предстал перед Творцом.. Почему же люди совсем не интересуются этими вопросами при жизни?... Такие новости, увы, слышу постоянно.. Сава Богу, новости не о моих родственниках или близких друзьях, но все же о людях, судьба которых мне не безразлична.
У Маши неоперируемая киста головного мозга, у Лизы - тяжелая астма, у Димы - острый энцефалит, ...
Молодые люди, у которых, все только начинается.
Живешь, живешь - и все, кажется, идет своим чередом: вчера как сегодня, и завтра как вчера. Пока вдруг не приходит такая вот новость. Если она о других - то это просто заставляет задуматься о жизни и ценностях заново.
Но что делает такая новость в жизни человека, с кем это произошло?
Жизнь меняется и никогда уже не будет так, как вчера.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------



пʼятниця, 6 грудня 2013 р.

Літак

Повертаюсь додому з короткої та класної поїздки до моїх дорогих друзів в Швейцарії. Невеличкий літак wizzair з українським екіпажем, підозріло балакучий сусід-інженер, а в пам"яті фото з першої сторінки швейцарської газети про ганебний злочин проти українського народу на Майдані.
Політ триває 2.2 години. Починаємо посадку. В ілюмінатор бачу Україну. Якісь дивні відчуття. Наче знаходжуся в іншому світі - що не там на Землі, а тут вгорі. Десь внизу Київ, величезна кількість будиночків та поверхівок, а десь там, у них, ще більша кількість людей. У кожного своє життя, свої проблеми, кожен є особистістю з своїм характером, своїми вподобаннями та думками про ситуацію в країні. Хто ми з висоти польоту літака? Хто ми в очах Творця? Дивлюся вниз і розумію, що ми-ніхто, мурашки в цьому великому цікавому світі. І наша увага так часто забирається речами та обставинами, які є геть неважливими в дійсності: одяг, гаджети, їжа...
Нещодавно читала Об"явлення, як Господь пошле Своїх ангелів, що однією дією будуть знищувати людство. Тут, у літаку, це здається таким реальним. Один поштовх і немає цих будиночків та поверхівок, немає нас.
Цікаво, скільки грошей в цьому місті? Але що таке гроші? Це тільки еквівалент оплати праці тих самих маленьких людей...
Літак спускається все нижче, а мені не хочеться - не хочеться повертатися у той світ - світ Homo Sapiens, де я знову буду думати про.. одяг, гаджети, їжу, або ж хоча б про ситуацію в країні.
Але це неминуче.
І от я вже знову тут. У світі, де живуть такі як я.
Проходжу паспортний контроль. Щось так довго. Стою в черзі цілу годину. І що вони там перевіряють? Шукають ворогів народу? Бідних німців (летіла з Меммінгему) перевіряють з особливою ретельністю, до них підходять хлопці в прикордонній формі... не вистачає тільки собак.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Господь, будь милостивий до нас!