вівторок, 24 червня 2014 р.

что есть правильно?

Прочитала произведение Сергея Курдакова "Прости меня, Наташа". Автобиографическая повесть о молодом КГБисте, гнавшем христиан в советское время. Сейчас я бы дала этой книге другое название: "Записки сепаратиста".
Бог поругаем не бывает: что посеет человек, то пожнет. Сергей Курдаков, несмотря на то что Бог был милостив к нему и дал ему время и воможность покаяться в содеянных злодеяниях, погиб в 22 года. Вероятнее всего, Сергей был ликвидирован советскими спецслужбами за "предательство".
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Смотрю онлайн трансляцию молитвенного собрания.
Одни в нацгвардию уходят... Другие в Европу бегут... Но что по-настоящему есть правильно?
Мама говорит: нужно уезжать, чтобы не было так, как с беженцами с Луганска.
Приехала молодая семья к нашим друзьям - муж, жена и маленький сын. Точнее не приехала, а спаслась бегством. Не смогли даже автомобиль забрать. Все бросили. Денег нет. Жилья нет. Профессия - шахтер.. В Черкассах шахт нет (слава Богу). Ищет любую работу.
Дай, Господи, мудрости так поступать, чтобы сеять и жать доброе.
------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Прочитала статью о масштабном землятресении на Гаити в 2010 году - погибших 250 000!!!
К моему стыду, я совершенно не помню об этой беде. А ведь было это совсем недавно.А почему? Почему не помню? Потому что бедствие где-то далеко абсолютно по-другому воспринимается нами.
Некоторые украинцы обижаются на Европу, США. Никто реально не помогает нам, а у нас война, нас уничтожают. Зачем обижаться? Не такие ли и мы? Кто знал/скорбел о землетрясении на Гаити? Кто знает о ситуации в Венесуэле? Как помогло им наше правительство?
Каждый думает только о себе, и.. о деньгах - вот она правда в политических отношениях между странами. Вот я, например, долго не могла понять - почему все началось с Славянска? Всего 150 000 населения. Я даже не слышала прежде об этом городе (стыдно конечно, что совсем не интересуюсь историей и географией, но факт остается фактом). Оказалось - все просто - сланцевый газ!
Помилуй нас, Господи, и дай нам мир .

вівторок, 3 червня 2014 р.

Думки.

Життя... цікаве, швидкоплинне та непередбачуване. Всі знають, як варто цінувати те, що маєш прямо зараз, адже завтра все може змінитися.
Але хто цінує?
Саме факти, що хаотично рояться в голові, формують настрій та стан душі.
Ось факти, що зараз бентежать особисто мене, та, безумовно, впливають на мій теперішній настрій (перепрошую, якщо хтось впізнає тут себе - не називаю імен, і тому, думаю, що не ображаю вас тим, що маю сміливість згадувати вас в своїй писанині):
П. пішов з роботи із-за хвороби (загадкової хвороби, що наші "благородні" медики-тупаки в 21му сторіччі не можуть навіть виявити, не те, щоб полікувати). Так шкода хлопця, що навіть плакати хочеться. Чому це трапляється з людьми, які, на мою думку, ні в якому разі! не заслуговують на таке; а ті, що заслуговують, живуть здоровими далі.
З. йде в армію. Йде зараз - коли це так небезпечно. Безумовно, поважаю його за цей вибір. Прочитала фейсбук пост Парасюка на цю тему, повністю погоджуюся з ним... Але є одне але. Це але - що жодна держава не варта того, щоб за неї помирали молоді хлопці. Це усвідомлюєш, коли думаєш про своїх друзів та знайомих, що могли б опинитися на тому місці. Не тоді, коли просто читаєш якісь цифри в "Українській правді": загинуло 18, 43 важко поранені. Що таке 18 серед мільйонів? Люди помирають кожного дня тисячами... Але є одне але. Це не так, коли уявляєш матір, що викохала свого сина для кулі терориста. Боюсь, що вона ненавидить усіх і вся, ненавидить і державу, за яку загинув її син.
...............................................................................................................................................................
Читаємо новини кожного дня. Думаємо, що робити далі. Але не цінуємо, що маємо. А найважливіше те, які стосунки в тебе з Богом та людьми, які тебе оточують. Не неприємності на роботі, не ремонт машини, не зачинене відділення банку.. а життя...цікаве, швидкоплинне та непередбачуване.