пʼятниця, 8 березня 2013 р.

Самотність

Ми усі - самотні. Навіть, коли є сім"я, друзі, церква.
Відчуваєш, що кожен (та й я, в першу чергу) знаходиться в своїх думках, переживаннях, надіях, мріях - у своєму світі, і так важко пускає когось туди (в кращому випадку, пускають тільки своїх найрідніших, але тільки тоді, коли з ними близькі стосунки). Але чому? Мабуть, тому що люди не вірять один одному. Зовсім! Навіть в церкві всі тримають в страшній таємниці, коли їдуть кудись на відпочинок, закордон на роботу, чи купують якусь дорогу річ - всі таяться. Бояться заздрощів. Що тоді й казати, коли мова йде про такі події, як побачення, пропозиція? Тоді це ховаюсь ще ретельніше. І знову - бояться, бояться, що хтось вкраде їх щастя. А от про хвороби, фінансові негаразди люди говорити можуть, але й то, тільки тоді, коли потребують співчуття або грошей.
Мама розповідає, що в часи її молодості все було по-іншому. Подруги розповідали одна одній всі таємниці, ділилися своїми радостями та печалями. А зараз особисто я можу розповісти ВСЕ тільки мамі та сестрі. Мабуть, навіть їм - не все. Тільки Богу можу розказати ГЕТЬ УСЕ.
Хм.. тобто це значить, що я не самотня.. :) Точно, не самотня. Пам"ятаю, як нещодавно переходила дорогу і ще думала про свою самотність. Якось гірко було на серці. І от, тільки промайнула ця думка: "Чому я й досі одна?", біля мене пронісся автомобіль, ледве не зачепивши мене. А в голові пролунала відповідь: "Ти - не одна. Я з тобою. Не варто думати, що ти - одна, інакше Я залишу тебе і заберу свій захист". Це казав Господь. Стало моторошно, прийшло благоговіння.
Молюся...

Немає коментарів:

Дописати коментар