середу, 29 січня 2014 р.

Мир не без добрых людей

Моя старенькая машина, которая постоянно ломается, научила меня двум вещам:
1) доверять больше Богу,
2) верить, что мир не без добрых людей.
Случай 1й. В машине стоит газовая установка, которая не совсем ей подходит. Поэтому двигатель иногда отказывается работать - а именно вылетают трубки и хамут. Происходит это исключительно в неподходящее время - когда чуток подгазовываешь: т.е. при обгонах (что ни разу не весело); когда трогаешься на перекрестках и т.д.
Стою в центре города. Большой трафик. Я перед перекрестком. И вот знакомый звук... Дальше сценарий таков - машина останавливается и отказывается ехать, пока не поднимешь капот и все не поправишь. Ну в центре на перекрестке - не супер классное место это делать. Народ нервничает, сигналит. Делать нечего. Открываю капот. Все поправила, а одна не поддается :(.
И вот - сзади голос ребят из церкви, проходящих мимо как раз там и тогда, когда я так в нуждалась в их помощи. Силы у них побольше. Минута дела. Еду снова!
Случай 2й. Зима, снег. Настюшка, по доброте своей душевной, собрала мне народ в машину - развести по домам. Двух девчонок развезли без проблем. Везу третью. Высаживаю. Но вернуться нужно домой по улице, что проходит возле самого Днепра. Еду. И тут вижу картину, которая совсем не радует - сугробы высотой полметра. Увидела я это поздно :).
В этот раз "ангелы" появились в виде двух дедушек на тракторе, который чистит улицы. Трос. Вытащили. Уехали :). Еду дальше, нужно повернуть. За мной Джип. "Как-то опять не прочищено". Сомневаюсь, но сзади машина, сдавать назад некуда. Это было ошибкой :). Опять застряла. Водитель Джипа выходит с машины, за руку ведет сыночка 4-5 лет, подходит к нам. Видит меня, расплывается в улыбке: "Две девушки. Какая прелесть. Выходите. Я попробую"
Выехали. Провел нас аж домой, чтоб мы вдруг опять не застряли :). Спасибо ему.

26.01.14

Вертаємось з Букавелі. Поїзд о 21: 55 до Києва.
Під"їзжаємо до залізничного вокзалу. Біля вокзалу "Беркут". Спиняють виключно. Якщо йдеш з лижним спорядженням та у відповідному одязі - не чіпають.
Їдемо. Відчуття неприємні... В голові останні слова, що чула у привокзальному кафе від юнаків та дівчат з Івано-Франківська: "Мій тато був на першій лінії на Грушевського. Дві кулі спіймав." "А мій вже повернувся"....
02:13. Прокидаюсь від шуму (хоча це складно назвати сном - усю ніч перебуваєш у якомусь дивному стані). Наші герої, які їдуть до Києва, ризикуючи своїм життям, присутні мабуть у кожній родині Івано-Франківська. Розпорошуються по вагонам. Але їх виловлюють і там.
02:13. Чоловік прибігає до іншого (могу сусіда) з криком: "Його забрали". Інший зістрибує з другої полички та за 2 секунди, не взявши речей з собою, біжить зі своїм другом в бік іншого вагону...
Ранок. Бачу тих 2. Повернулись. Засмучені.
08:40. Сходити з поїзда моторошно... Івано-Франківськ-Київ...
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Господь, допоможи моїй країні, моєму народу! Допоможи тим, хто стоїть по обидві сторони барикад. Щоб не гинули люди.
Дай мудрості та страх в серце керівникам.