неділя, 9 грудня 2012 р.

23й блог пост


Магия цифр. Или нет, сила цифр, их значение. Числовые последовательности. Все это очень интересно. Святая Троица. Числа, кратные 3м: 3,6,9,12…21… Сатанинское 666. (Кстати, для тех кто не знает: каждый штрих код содержит это число – две вертикальные полосы одинаковой толщины в конце, в середине и в начале каждого кода).  Почему они выбрали именно его? Возможно, это просто искажение всего святого? Как перевернутая Библия в их ритуалах? Три 6 – это 3 перевернутых 9=3*3. Интересно. Но и опасно, если вникать в это без Бога. Поэтому все нумерологии и прочии псевдонауки – это не то, чем стоит заниматься.
------------------------------------------------------------------------------------------------------
Сегодня полгода (6 месяцев), как моя жизнь изменилась. Произошло это 09.06.12. Сегодня 09.12.12. Интересно: опять все цифры кратные 3.
------------------------------------------------------------------------------------------------------
Я верю, что судьба – от Господа. Но все же жутко интересно – имеют ли цифры какое-то значение в нашей жизни?  Имена – точно имеют значение. Бог переименовывал людей, имена записаны в Книге Жизни, и т.д. А цифры?

вівторок, 4 грудня 2012 р.

21й блог пост

Внутрішній світ людини (кожної людини) - це й справді цілий "світ". Дуже цікаво відкривати для себе його закони, його природу, його красу або потворність.
Але так чи інакше, наш внутрішній світ - це і є наша душа. В ній - все наше єство, наша сутність. Тому Господь і спасає саме душу людини.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------
Дуже люблю спотерігати за людьми.
Чекаємо вчора з одним старим професором З. людину, яка мала підписати мою заяву.
В коридорі з"являються два інші старі професори С. та К. Про щось говорять.
З. з певненістю каже:
"Знаю, напевно, про що вони говорять".
Я зацікавилась:
"І про що?"
З. посміхається і відповідає:
"Ні про що. Так, кудахтають".
І я розумію, що він на 100% правий))

Але, не дивлячись на те, що розмова цих професорів могла бути пустою та не інформативною, було видно, що один одного вони знають досить добре.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Так от, близькі люди - це ті, душу яких ти знаєш.
А ті, котрих ти пізнаєш, стають близькими людьми. ))

субота, 1 грудня 2012 р.

20й блог пост


Людям свойственно ошибаться. И это не зависит от возраста. Не зависит от интеллектуального уровня.  Люди ошибаются, потому что они – люди.
Помню, как смотрела на взрослых, когда была ребенком.  Я была уверенна, что они – другие: все знают, все понимают, никогда не ошибаются.  Смешно. Ведь все не так. Все мы – только люди:  маленькие, большие; старые и молодые; умные и глупые. И всем нам свойственно ошибаться.
Но весь гений человека не в том, чтобы признать этот факт; даже не в том, чтобы признать конкретную ошибку перед Богом, собой  и другими; а в том, чтобы ее исправить. Возможно, кто-то скажет: не всегда можно вернуть все на свои места. Да. К сожалению, нужно платить . Что посеет человек, то и пожнет. Но несмотря на последствия, всегда можно что-то сделать: попросить прощение, признать свою вину, сделать добро …
--------------------------------------------------------------------------------------------------------- 
Я тоже ошиблась. Ошиблась в человеке. Хотя думала, что достаточно хорошо разбираюсь в людях.  Будут последствия. Но я принимаю решение сделать выводы и поступать правильно в будущем. 
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Все мы – Люди. Венец Его творения. Люди, которые могут делать правильный выбор. Люди, которые могут думать, анализировать  и принимать решения, которые могут все исправить, даже если была сделана ошибка.

неділя, 25 листопада 2012 р.

19й блог пост

Все имеет свой дух. Каждый человек. Каждая церковь. Каждый город или страна.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Помнится, когда-то была на переводах в восточной части Украины. Не могу вспомнить, как назывался тот городишко. Но хорошо помню ощущения. На душе тошно. Еле дождалась, пока закончатся эти 10 дней.  Везде царит какой-то унылый дух. Люди - несчастные. Выходишь из подъезда утром, а на ВСЕХ лавочках народ со спиртным - похмеляются.  Жуткое зрелище. Город шахт. Пройдешься по улице полчаса, и черная пыль уже везде - под ногтями, на лице, в ушах.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Меня всегда интересовал вопрос, почему Бог - один, а приходишь в церковь, даже если в протестантскую, а дух - разный. Придешь к одним, какое-то уныние, печаль; придешь к другим - искусственная радость. И почему так? Почему чувствуешь разную атмосферу,  почему разное состояние души у одних и у других? Ведь Бог - один и тот же. Он - не разный.
Задавала этот вопрос и служителю. Его ответ заключался в следующем: Бог - один. Все, что разное - все человеческое.
Нааверное, он - прав.
А мне нужно заботиться о своем духе.

середа, 21 листопада 2012 р.

18й блог пост


Мама редагує вірші одного поета - Павла Калашніка. Прочитала.
Хочу поділитися ось цим, як раз під осінній настрій:

На паутиночке роса,
Висит, качается,  
Здоровье, сила и краса,
Всегда кончается.

И жизнь как длинный коридор,
Где стены белые,
В конце очнешься, что за вздор,
Лишь доски серые. 

Придавит пласт тебя земли,
Да пенья сонные,
А через время проросли,
Деревья стройные.

О том, что было здесь с тобой,
Сказать и нечего,
Пришёл, покинул мир земной,
И не замечено.

Павел Калашник

понеділок, 12 листопада 2012 р.

17й блог пост


Не варто їсти помиї.
Людський мозок - як гумка. Він вбирає в себе ту інформацію, яку ми йому даємо. Але на відміну від шлунку, робота мозку набато складніша, і тому, якщо туди раптом/або сплановано потрапляють помиї, він не може так легко їх звідти викинути. Хоча, можливо це залежить ще й від характеру, сутності кожної людини. Так чи інакше, кожен, мабуть, помічав, що інколи, почувши якусь пісню у маршрутці, ти можеш її довго потім наспівувати, навіть якщо свідомо цього не бажаєш. Те саме й з фільмами. Подивишся якусь нісенітницю, і потім треба багато часу, щоб геть викорінити її з свого мозку.
Постає питання - навіщо ж люди тоді це слухать/дивляться/читають? Загадка... Існує тільки зовсім невелика кількість людей, які можуть справді свідомо оберігати себе від отруєнь інформаційними помиями.
От і я себе питаю - навіщо було йти запихатися тими помиями вчора і ще й платити за це гроші?
------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Тепер треба йти займатися терапією :)

четвер, 1 листопада 2012 р.

16й блог пост

Вот как нынче характеризируют человека:
[10/31/2012 5:25:02 PM] посмотрел кого он фоловит в твитере - ни одного провильного фолова
[10/31/2012 5:25:05 PM] fail
[10/31/2012 5:25:59 PM |  ничего полезного в твитере не написал и ничего полезного не заретвитил
........
А как же душа человека? Его сердце? Его характер? Его благородные или неблагородные поступки?
На днях смотрела экранизацию английского романа "Холодный дом". Вот это были нравы. Парень, который просто давал ложную надежду девушке (не встречался с ней, а просто давал понять, что он к ней не безразличен) и не женился на ней, считался списанным со счетов. Он не мог уже жениться на благородной леди. Его репутация была растоптана...
А сейчас?
Захожу к одному совсем молодому парню на страницу Вконтакте и вижу множество девушек, которые своими постами на его стену и соответственно реакией на каждое его движение в этой социальной сети, выдают, что они просто теряют голову и сходят с ума по нему. Досчитала я их до 10... потом не стала.
А почему так происходит? Ответ: видимо, он им дает эту ложную надежду. Не всем, конечно. В нынешнем веке есть и девушки-акулы, которые тоже не промах.
Но есть и те, которые просто попались на его удочку.
Печально...

неділя, 28 жовтня 2012 р.

15й блог пост

Чекаємо... Ми завжди чогось чекаємо.
Процес "чекання" починається вже змалечку. Спочатку ми кожного дня чекаємо свого дня народження. Не важливо, яка пора року і як давно був минулий день народження, ми, у віці 3-4 років не орієнтуємося в цифрах та датах, тому чекаємо його майже кожного дня і не можемо зрозуміти, чому це не согодні.
В 4-5 років приходить ще одне "чекання" - школа. Ми так хочемо піти в школу, що починаємо чекати цього радісного дня за 2, а інколи й 3 роки.
За шкільною ж партою ми починаємо чекати (як би парадоксально це не здавалося), коли ж я закінчу цю школу :)
А далі в процес чекання підключаються більш дорослі та важливі питання: коли я одружуся чи вийду заміж, коли я поїду закордон, коли я отримаю нову роботу, коли я зароблю на машину, коли, коли, коли...
 А чому б просто не насолоджуватись життям таким, яким воно є? 

середа, 24 жовтня 2012 р.

14й блог пост

  Ненавижу состояние, когда слишком устала, чтобы работать, но заснуть тоже не получается. Бессонница.
Знаю ведь, что нельзя пить черный чай после девяти. Как говорит мой научный руководитель: "За любовь нужно платить". Говорит он это, когда в очередной раз простуживается за "любовь" к холодному квасу или компоту. А вот я плачу за "любовь" к чаю.
В такие часы в голову не приходят умные мысли. Но не думать совсем - совершенно невозможно. О чем же подумать? - ну, например, о том, можно ли "не платить" за любовь. Рассуждаю уже не о квасе или чае, а о человеческих взаимоотношениях.
Зачастую случаются какие-то печальные любовные истории. Редко происходит все так, как в фильмах. В жизни же любовь и страдание - неделимы. Но почему? Почему так часто тот, кого любишь, не отвечает взаимностью? Почему, если даже любовь - взаимна, мы так легко раним друг друга? Почему мы смертельно обижаемся именно на тех, кого любим?
И вместе с тем, человек ищет этих чувств, ему нужны эти переживания. Вспоминаю фильм "Метод Хитча": когда один из главных героев сказал, что он хочет любить, хочет мучиться, страдать неимоверно... Вот и ответ на все эти "почему": без любви еще хуже :). Одиночество - это не то, к чему призвал нас наш Создатель. А потому - приходится платить :).

субота, 20 жовтня 2012 р.

13й блог пост

Думки... Вони рояться в нашій голові постійно, неперервно. Це просто дивовижно. Навіть, коли ми спимо, мозок продовжує працювати, хоч і не так інтенсивно. І що приходить в наші голови на протязі дня? Які заключення ми робимо, що обмірковуємо?
-----------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні спілкувалася з англійцями. Вони - інші: інше мишлення, інше поводження, інше відношення. Мені вони подобаються. Подобається їх аристократизм, їх європейські манери; подобається їх британська англійська; подобається навіть їх англійська гордість (а вона їм притаманна). Хочу вийти заміж за чоловіка з англійським характером :).
Так от думки.. Ще раз впевнилася в тому, що чим заможніші люди, тим вихованіші вони, тим краще вони відносяться до людей, тим приємніше з ними спілкуватися. На днях в маршрутці, їдучи на роботу, була свідком страшної сварки. Та це й не дивно. Що ще чекати від цих бідних, часто зележних людей - хамство, образи, брудні слова. Зовсім не так, коли знаходишся на виставці "Бізнес по-англійські" (саме тут пощастило мені побувати сьогодні) або, наприклад, на симфонічному оркестрі. То зовсім інші люди, зовсім інші погляди (маю на увазі очі, а не принципи))), зовсім інша мова...
Так, люди різні, їх так багато.... і вони всі - різні.
Найбільше досягнення - навчитися відноситься до них краще, ніж вони на те заслуговують.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні вперше робила декілька речей:
- вперше піднімалася на фунікульорі - страшно, здається, що от-от обірветься;
- вперше піднімалася на Софіївську дзвінницю - також страшно, боюсь висоти, хоча в кінці отримуєш неабияке задоволення: Киів - величне місто, особливо, коли дивишся на нього згори (хоча дахи під шифером не дають забути, що ти не в европейському місті, а таки в Україні...);
- вперше питала на ресепшені розкішних готелів інформацію, не пов"язану з самим готелем (наприклад, де  знаходиться інший готель чи найближчий МакДональдс) і була здивовна  такою ввічливою та гідною відповіддю, яку отримувала. Так і перевіряється сервіс. І здається, є таки прогрес у нас. Пам"ятаю, коли перші рази поверталась з закордону після тривалого перебування там. Спочатку переживаєш просто шок. Чому? Саме із-за хамства, грубості, напищенності нікчемних людей. Просто неможливо витримати оцінюючий (скільки в тебе грошей) погляд з ніг до голови в магазині одягу, чи фиркання кондуктора в автобусі. І складається враження, що чим нікчемніша людина, тим більшої вона про себе думки. Та є надія, що буде краще. Сьогодні в цьому переконалася.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні їхала маршруткою з Києва і був страшенний туман. Так от візуально складається враження, що він заповзає в салон, і ти сидиш також у тумані :). Думками в такий момент вертаєшся до якогось фільму жахів із сценою погоні в старовинному, зачаклованому лісі...
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні бачила хлопця в метро з тунелями діаметром 2 см.... Страшне видовище. Наче дикун-канібал. І навіщо робити з себе урода? Це - сміливість? Це - доказ того, що я вартий уваги? Ні -це безрозсудство, дурість.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
От такі думки приходили сьогодні, та ще багато-багато інших.
Думати - цікаво :)

середа, 17 жовтня 2012 р.

12й блог пост

Жизнь - это не рутина с Пн по Пт... и мимолетные выходные.
Жизнь  - это множество мелочей, которые, сливаясь воедино, и представляют собой прожитый день.
Улыбки знакомых в автобусе по пути на работу; очередное разочарование в поступках друзей и в них самих; письмо с претензией от клиента на работе; ароматный кофе в 11; благодарность студентов за лекцию; "Буря" Бетховена в наушниках; потерянный и найденный телефон; сообщение о том, что хороший человек при смерти; случайные прохожие, которых не возможно вспомнить; ветер, уносящий твой шарф; дорогой билет на симфонический оркестр; недовольство кондуктора в маршрутке из-за слепого пассажира; зубная боль в кресле стоматолога; страх, когда ночью идешь домой одна; сковородка картошки, которую поджарил папа; 12й блог пост; вечерняя молитва...

Enjoy your life:)

середа, 3 жовтня 2012 р.

11й блог пост

Самотність, що може буде гірше?
.... Ніхто не телофонує ввечері, немає кому розказати про свій пережитий день.
.... Ніхто не хвилюється, коли ти вертаєшся пізно додому, і не викликає таксі, щоб тобі не було страшно на зупинці.
.... Ніхто не порадіє за твої перемоги і не засмутиться разом з тобою, коли хтось ображає тебе чи чинить несправедливо по відношенню до тебе.
.... Ніхто не запросить в кіно, і не купить якусь непотрібну річ, яка буде дорогою тобі тільки тому, що її подарував саме він.
.... Ніхто не понесе твій ноутбук, і не закип"ятить чайник зранку.

КРІМ ТАТА!
Люблю тебе, пап! :)

неділя, 30 вересня 2012 р.

Десятий блог пост


Тільки в Україні туалет на будівництві роблять з дерева, а новий будинок обкладають пінопластом.
Тільки в Україні чистенько вимітають все подвір’я, а сміття вивозять на Дніпро, де будуть купатися влітку, та звідки будуть пити воду цілий рік.
Тільки ми, українці, маючи широку поетичну душу, з легкістю плюємо в душу іншого.
Країна протиріч, яку все одно я люблю.

Дев'ятий блог пост


Ще змалечку, дивлячись на якісь предмети, я часто уявляла собі фігури людей та тварин. (Думаю, що я не єдина, яка бачить подібне). Я бачила їх у хмарах, у листі на деревах, … навіть на візерунку шпалер. І часто в моїй уяві вимальовувалась історія про цих героїв.

Памятаю фарбу на дверях моєї кімнати, де я бачила лисеня, що згорнувши хвостик, гляділо на мене. Старі шпалери у спальні батьків. Там я чітко уявляла собі два образи: перший – чоловіка з бородою - благородний, завзятий, сміливий; другий – вродливу жінку - зухвала та горда. Чоловік дивився на жінку знизу вгору. Він був закоханий у неї. А вона – поглядала на нього згори вниз, сміялася з його почуттів.  Це були наче герої історичного роману часів Римської імперії. Мені було шкода чоловіка, так і хотілося сказати йому; «Тікай від її чарів». Начебто я напевно знала, що вона згубить його, як Доліла Самсона.

Згадала Кенета Ховинда. Коли він намагався пояснити, де саме Бог, він використав такий приклад. Ми люди, як фігури на аркуші паперу. Це 2Д простір, і фігури можуть бачити тільки одна одну, вони не бачать, наприклад, лампу, яка знаходиться у 3Д вимірі і світить прямо на них. Так і Господь. Він усюди. Він бачить усіх. Так само, як я бачила моїх героїв на шпалерах, він бачить нас. Тільки на відміну від моїх образів, ми – справжні, а Він говорить так, щоб ми почули.

вівторок, 25 вересня 2012 р.

Восьмий блог пост

Якесь дивне відчуття.... хочеться поїхати далеко-далеко, де немає цивілізації, щоб тебе ніхто не знайшов там ні в інтернеті, ні по телефону, ніяк.
І просто побути одній: без справ, без думок, що цілий день рояться у голові, без ноутбука і телефона. Просто з книжкою в руках, десь близько до природи.
-------------------------------------------------------------------------------------------
На курсах перекладачів задали питання: хто ви - екстраверт чи інтроверт?
Я не змогла дати однозначної відповіді.
--------------------------------------------------------------------------------------------
Люди - різні. Але для всіх корисно, мабуть, зупинитися на мить і задати собі питання:
"А навіщо я це все роблю?"
Ми стали схожі на зайнятих амереканців. Життя вимагає того, щоб ти весь час кудись поспішав. А що, якщо ти поспішаєш не туди? Що, якщо треба зупинитися і розвернутися на 180 градусів -  переоцінити цінності, переставити приорітети?
--------------------------------------------------------------------------------------------
...треба таки поїхати кудись в село і подумати, як мої глобальні цілі корелюються з моїми повсякденними справами.

субота, 22 вересня 2012 р.

Сьомий блог пост

... давно нічого не писала, якось скучила за цим заняттям.
Зараз вдома ремонтні роботи, і моя кімната - місце, де я люблю займатися творчістю - недоступна для того, щоб, опинившись на одниці, подрукувати свої думки.
Ось і тепер роблю це на табуретці - в залі, кругом будівельні матеріали, пил та сміття... коли вже це закінчиться? (риторичне питання):) Як казав один мій знайомий: "Что такое евро ремонт? - Два года в грязИ, потом жалюзИ, и джакузИ".
Але пост не пор це.
Хотілося поговорити про українських чоловіків та їх потенціал.
Нещодавно в маршрутці бачила 2 чоловіків - сиділи навпроти. Саме вони й надихнули мене написати про них)). Я їх не знаю, і скоріше всього ніколи більше не побачу. Все, що описане нижче - просто спостереження та висновки.
...Нещасні, залякані, бідні, страшенно не впевнені в собі.
Один - років 35, кремезної статури, з блакитними очима - що бігають навгруги, не знаючи на кому чи чому зупинитися; мабуть проблеми з алкоголем, вдягнений - дуже бідно, навіть обідрано, скоріше за все працює чорноробочим десь на будівництві - так як руки - всі  потріскані, чорні, виснажені. Всіх боїться, а найбільше боїться майбутнього та ... відповідальності - як і більшість з тих, хто належить до сильної! статі у нас на Україні.
Хочу попередити читача, що я - не феміністка :), і що знаю і спікуюся й зовсім з іншими чоловіками - які гідні цього звання. Але зараз мова йде не про них.
Другий - теж років 35-40, худощавий, з борідкою, все інше - так, як у першого...
І от я на мить уявила собі, що ці чоловіки - не в Україні.
Уявила першого - у Німеччині (чимось схожий він таки на німця): виглядає на 5-7 років молодше свого віку, чорний костюм, інженер, біла сорочка з краваткою. Їде не на маршрутці, а на мерседесі. Займається спортом. Успішний, впевнений, щасливий...
......Він міг би бути саме таким.
Другий - француз, архітектор чи дизайнер, вдягнений відповідно - модний шарф на шиї, вельветовий піждак. .... І знову таки, успішний, впевнений у собі, справжній чоловік, за яким, як за стіною. Вертається додому, де його чекає щаслива дружина, та двоє дітей...

І от питання: що моїм справжнім героям завадило стати такими?
Чому вони не вміють ставити перед собою цілі та їх досягати? Чому вони шукають вихід у чарці з того, що вони не можуть самореалізуватися, не бачать виходу, нічого не мають за душею... Чому їх дружини - нещасні, а їх діти ....... стануть таким, як вони?
.................................................................................................................................................................
Можна звинувачувати батьків, суспільство, державу - і це все справедливо. Але, мабуть, найбільша проблема - в нас самих.



четвер, 6 вересня 2012 р.

П"ятий блог пост

Читаю Дарсі Рєзака "Networking. Связи решают все". Точніше - слухаю аудіо книгу. Так от книга про те, як зв"зки можуть допомогти в бізнесі та в особистому житті. Насправді, як писав  Еклисиаст, "время и случай" визначають успіх. Так от книга про те, щоб ці "время и случай" вібвувалися в твоєму житті частіше. І тоді, коли цей випадок ("случай") співпадає з  часом ("временем"), то це і є твоя фортуна! Зв"зки і справді багато чого вирішують.
Аналізую свою участь в останній конференції "Happy farm" - стартап інкубатор - та розумію, що моя поведінка була анти нетворкінговою. Тепер планую змінити своє поводження,  адже це може змінити життя і долю.  Хоча насправді життя і долю може змінити тільки Господь. Чи означає це, що не потрібно читати таку літературу, а просто чекати манни небесної? Не думаю. Думаю, що Господь може допомогти різними шляхами: наприклад, дати цю книжку, щоб змінити своє поводження і нарешті почати займатися нетворкінгом!

Четвертий блог пост

Счастлива ли я? …сложный вопрос. Конечно, по-христиански нужно было бы ответить: ДА. Но на самом ли деле это так? Теория хорошо мне знакома: счастье не зависит от обстоятельств, как и радость. А только от состояния души и духа. Но вот что там? Что в душе? Какое состояние духа? Есть ли там то, что можно назвать счастьем, удовлетворенностью, довольством…  Наверное, это периодическое состояние, хотя и должно быть постоянным. Что же делать, чтоб это было всегда? Не знаю… Или знаю? ЗНАЮ: быть близко к Тому, Кто источник истинного счастья и самой приносить радость другим.
Получилось совсем как на уроке философии J или на проповеди.


середа, 5 вересня 2012 р.

Третій блог пост

Чому не всі займаються бізнесом?
Статистика говорить, що тільки 3% всіх людей спроможні на те, щоб створити та вести свій власний бізнес. Але чи справедлива така статистика. Мабуть, весь устрій системи, в якій ми жевемо, а в потсрадянському просторі, особливо, примушує нас думати саме так. Тобто система хоче, щоб ви, щоб я, так і думали, і звичайно відносили себе не до 3%, а до інших 97% :).
Що ж відрізняє ті "3%" (оптимістично будемо вважати, що цей відсоток значно більший, і ми належемо до цих людей) - ... МИШЛЕННЯ.
На мою думку, люди поділяються на 3 категорії:
дурні, розумні, мудрі.
Про дурних писати не буду :)
Мудрі - це й є наші бізнесмени, тобто люди, які змогли влаштувати своє життя так, щоб на них могли працювати.
А розумні.... :( - це ті, що працюють на мудрих. І можливо їх IQ навіть вищий за  IQ мудрих, але... то їм не допомагає.
До якого прошарку належу я? А ти?
... змінити мишлення та намагатися потрапити в ті "3%"!

Другий блог пост

Не спиться...
Питання, що задаю собі, та відповідь на нього - от який формат і буде моїх постів.
Отож, питання наступне - чому люди проводять час з друзями (замість того, наприклад, щоб вести якийсь блог чи читати новини, твіти та пости на стіну).
Думаю, що як казав Задорнов, життя людини здебільшого поділяється на 2 етапи:
до одруження і після; до початку кар"єри і після; до переїзду закордон і після, ... - в залежності від того, яка сама визначна подія сталася в їхньому житті, і що саме з усіх подій - є найбільш значущою саме для них.
Так от перша категорії людей, до яких здебільшого відносяться усі молоді дівчата, проводять час з друзями саме для того, щоб нарешті визначитися з ким же вони будуть проводити свою другу половину життя. Тому усі "тусовки" мають на меті тільки одне - зробити це якнайшвидше та якнайвдаліше. Коли ж цей доленосний крок зроблено, тоді й пари, що визначилися, й ті, які пішли далі і створили сім"ю проводять час з друзями задля іншої мети - а саме ... увага ... "just for fun" :) (для тих, хто не знає англійської, в дужках, це ви марно,  щоб веселитися). Тобто з одного боку, здається, що саме при зміні свого статусу людина починає спілкуватися з друзями задля "справжньої" мети. Але з іншого, парадокс - статистика говорить, якщо пари у шлюбі - справді щасливі, то час, що вони проводять з друзями - дуже скорочується, чи майже зникає.
... так - те "замість", яке було зазначено після питання спочатку - насправді ніяке не "замість" - а "також".


Перший блог пост

Чому вирішили створити блог?
Мабуть, є дві причини. Перша - ще з дитинства, начитавшись усіляких романів, хотілось мати свій щоденник, де б можна було записувати все, що зазвичай записують у щоденниках. Пам"ятаю, навіть колись починала один, та потім все якось закінчилось, не розпочавшись повноцінно. (Погана звичка багатьох людей - не доводити до кінця, те, що розпочав).
Друга - це прагнення творити, яке є в кожній людині закладене Богом з самого початку. Працюючи на 2 роботах, і постійно навчаючись (що вимагають обидві), постійно читаю "толковое чтиво" (як би висловився б мій директор:)), завжди є бажання вдосконалюватися та творити щось корисне. Ось і тепер хочеться спробувати навчитися висловлювати свої думки та після аналізувати їх. Працюю менеджером проектів - тому маю постійно щось читати та розвиватися - що насправді мені подобається :). Тепер спробую щось пописати сама.
... мабуть є й третя - а саме егоїзм. Соромно, але це правда. Кожна людина хоче, щоб нею захоплювались. І я - не виключення.
Отож, причини 3: мати щоденник, творити щось корисне та егоїзм. Третя - зовсім не благородна. Але вона є.
Вийшло навіть з "правилом трійки" як в The Presentation Secrets of Steve Jobs :).