четвер, 20 листопада 2014 р.

Синдром маленькой квартиры

                                                           Все возможно верующему. От Марка 9:23
Заметила одну особенность - люди, которые выросли в маленьких квартирах, очень часто мыслят по-другому, иначе.
Парадокс. Может и нету в этом смысла? А может все таки есть?
Кухня 6 кв.м., узкий коридор, вонючий подъезд. Неужели это может влиять на сознание и мышление? Я сделала вывод, что может.
Один мой друг, швейцарец, когда-то сказал мне следующее: "Алена, что я люблю в Украине - так это широкие степи. Выедешь куда-то в поле, посмотришь налево - простор, направо - простор. У нас все не так - у нас узкие улочки и дороги петляют между гор. Такого пейзажа нигде не найти. Поэтому и душа у украинцев - шире..."
Например, мы все давно знаем, что люди из совдеповских хрущевок тоже ведь другие. Люди из тех, совковых, времен тоже другие. Почему другие? Потому что несчастны. Мыслят, как несчастные. Страдают.
Очень подобная ситуация и с людьми маленьких квартир... Эти скворечники делают из них людей с узким, маленьким диапазоном мыслей, или даже нет, думать они умеют... - целей! Именно целей! Им трудно ставить перед собой высокие цели и достигать их. Они боятся. Не уверенны в себе. Ищут виновных - среди людей или обстоятельств - почему ЭТО не удастся.

Если кто-то из читающих мой блог, узнает себя - не расстраиваетесь. Просто изменитесь :). Каждый раз, когда хочется НЕ сделать, потому ЧТО... - делай вопреки! Ставь перед собой самые невероятные цели и достигай их! (Чувствую себя каким-то коучем :) ) Счастье - это ведь тогда, когда тебе хорошо от того, что ты творишь вокруг себя.

субота, 13 вересня 2014 р.

Люди

Надоело писать о высоких материях, выводить правильные измышления... Хочется писать о людях - реальных людях: хороших и плохих. Но как же писать о них, ведь они - рядом.. О них будут читать не через 100-200 лет, как о героях Лескова или Куприна, а прямо сейчас... Эх, но ведь нет ничего интереснее и правдивее историй о людях, даже, если эта чья-то интерпретация, в данном случае - моя.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Моя церковь разделилась. Разделилась из-за догматического вопроса о повторных браках. Трудный вопрос. Очень трудный. Но однозначный. Повторный брак - грех.
Жаль, очень жаль людей, которые по каким-то причинам не сохранили свой первый союз. Но правда остается неизменной: повторный брак при живом муже/жене - грех.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Познакомилась сегодня с своей новой сотрудницей. Оказалось, она ходит в харизматическую церковь. Меня это, безусловно, порадовало. Человек верит в Бога. Человек из моего коллектива. Начала рассказывать о своей церкви. Договорились, что придет к нам на служение в это воскресенье. В это воскресенье, если не ошибаюсь, будут говорить о семье... вопрос о повторных браках тоже затронут, безусловно.
Говорю ей:
- Давайте обменяемся телефонами. Скажите свой, я запишу.
- 093.......
- А.О. ... а как ваша фамилия?
- Ну, я ее меняю, скоро будет новая. Вышла замуж недавно. С первым мужем в разводе давно, трое детей. Мой новый муж - брат с нашей церкви, слава Богу.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Не смогла ответить ей "слава Богу"... 

вівторок, 24 червня 2014 р.

что есть правильно?

Прочитала произведение Сергея Курдакова "Прости меня, Наташа". Автобиографическая повесть о молодом КГБисте, гнавшем христиан в советское время. Сейчас я бы дала этой книге другое название: "Записки сепаратиста".
Бог поругаем не бывает: что посеет человек, то пожнет. Сергей Курдаков, несмотря на то что Бог был милостив к нему и дал ему время и воможность покаяться в содеянных злодеяниях, погиб в 22 года. Вероятнее всего, Сергей был ликвидирован советскими спецслужбами за "предательство".
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Смотрю онлайн трансляцию молитвенного собрания.
Одни в нацгвардию уходят... Другие в Европу бегут... Но что по-настоящему есть правильно?
Мама говорит: нужно уезжать, чтобы не было так, как с беженцами с Луганска.
Приехала молодая семья к нашим друзьям - муж, жена и маленький сын. Точнее не приехала, а спаслась бегством. Не смогли даже автомобиль забрать. Все бросили. Денег нет. Жилья нет. Профессия - шахтер.. В Черкассах шахт нет (слава Богу). Ищет любую работу.
Дай, Господи, мудрости так поступать, чтобы сеять и жать доброе.
------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Прочитала статью о масштабном землятресении на Гаити в 2010 году - погибших 250 000!!!
К моему стыду, я совершенно не помню об этой беде. А ведь было это совсем недавно.А почему? Почему не помню? Потому что бедствие где-то далеко абсолютно по-другому воспринимается нами.
Некоторые украинцы обижаются на Европу, США. Никто реально не помогает нам, а у нас война, нас уничтожают. Зачем обижаться? Не такие ли и мы? Кто знал/скорбел о землетрясении на Гаити? Кто знает о ситуации в Венесуэле? Как помогло им наше правительство?
Каждый думает только о себе, и.. о деньгах - вот она правда в политических отношениях между странами. Вот я, например, долго не могла понять - почему все началось с Славянска? Всего 150 000 населения. Я даже не слышала прежде об этом городе (стыдно конечно, что совсем не интересуюсь историей и географией, но факт остается фактом). Оказалось - все просто - сланцевый газ!
Помилуй нас, Господи, и дай нам мир .

вівторок, 3 червня 2014 р.

Думки.

Життя... цікаве, швидкоплинне та непередбачуване. Всі знають, як варто цінувати те, що маєш прямо зараз, адже завтра все може змінитися.
Але хто цінує?
Саме факти, що хаотично рояться в голові, формують настрій та стан душі.
Ось факти, що зараз бентежать особисто мене, та, безумовно, впливають на мій теперішній настрій (перепрошую, якщо хтось впізнає тут себе - не називаю імен, і тому, думаю, що не ображаю вас тим, що маю сміливість згадувати вас в своїй писанині):
П. пішов з роботи із-за хвороби (загадкової хвороби, що наші "благородні" медики-тупаки в 21му сторіччі не можуть навіть виявити, не те, щоб полікувати). Так шкода хлопця, що навіть плакати хочеться. Чому це трапляється з людьми, які, на мою думку, ні в якому разі! не заслуговують на таке; а ті, що заслуговують, живуть здоровими далі.
З. йде в армію. Йде зараз - коли це так небезпечно. Безумовно, поважаю його за цей вибір. Прочитала фейсбук пост Парасюка на цю тему, повністю погоджуюся з ним... Але є одне але. Це але - що жодна держава не варта того, щоб за неї помирали молоді хлопці. Це усвідомлюєш, коли думаєш про своїх друзів та знайомих, що могли б опинитися на тому місці. Не тоді, коли просто читаєш якісь цифри в "Українській правді": загинуло 18, 43 важко поранені. Що таке 18 серед мільйонів? Люди помирають кожного дня тисячами... Але є одне але. Це не так, коли уявляєш матір, що викохала свого сина для кулі терориста. Боюсь, що вона ненавидить усіх і вся, ненавидить і державу, за яку загинув її син.
...............................................................................................................................................................
Читаємо новини кожного дня. Думаємо, що робити далі. Але не цінуємо, що маємо. А найважливіше те, які стосунки в тебе з Богом та людьми, які тебе оточують. Не неприємності на роботі, не ремонт машини, не зачинене відділення банку.. а життя...цікаве, швидкоплинне та непередбачуване.

середа, 30 квітня 2014 р.

сепаратисти

чи всі вони росіяни? найманці? зеки?
--------------------------------------------------------------------------------------------
Згадую, як рік назад, на травневі свята (та й на всі інші свята після травневих, коли стає тепло) неможлмво вийти на Дніпро. Причина дуже проста - туди зходиться бидло, яке не може говорити інакше, як матом, п"є, безчинствує, залишає купу сміття і їде додому. Часто це бидло приходить разом зі своїми дітьми - маленькими людьми, світогляд яких спотворюється вже з самого дитинства.
Пам"ятаю, яке відчуття опановує, коли заходиш в громадський транспорт вранці після Нового Року - перегар, люди-нелюди на сидіннях. Огида та біль - біль за український народ, що перетворюється на такий непотріб.
То звідки беруться тітушки, зелені чоловічки? Звідки всі ті мерзотні корупціонери, що сиділи по ВСІМ кабінетам до нещодавна, а тепер раптом перетворилися на патріотів?
Вони також українці..... Не росіяни, не американці, не марсіяни...
---------------------------------------------------------------------------------------------
Підходить до мого батька нещодавно один з таких представників бидла, що описані вище, та говорить татові: "Ти ж росіянин. То що ми будемо тепер робити?"
Говорить татові - який повністю підтримує Україну, який рвався на Майдан, який хоч взавтра готовий захищати Україну. Говорить батькові дітей, дідусь яких сидів багато років у в"язниці, як політв"язень за те, що не побоявся відстоювати незалежність України в страшні радянські часи....
То що - це українець? Це бидло - це така своєрідна нація - яка не має ні єдиної мови, ні землі, ні кольору шкіри - тому що вони є кругом.
----------------------------------------------------------------------------------------------
Стільки років винущували інтелегенцію. То маємо, що маємо. 

240 рокiв

240 рокiв - це багато чи мало?
Сполучені Штати Америки - це вся їх історія.
За 240 років збудовано величну цивілізацію, культуру, народ.
Зі своєю мовою та ідіомами, їжею та культурою фаст фуду, іграми та спортом, брендами та компаніями-монстрами, смертоносними кредитами та брокерними біржами, хворобами та антигуманним медичним страхуванням, хайвеями та супер зрозумілими ПДР, хмарочосами та аеропортами в кожному місті, армією та героями, історією загарбницьких війн та Голівудом...
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Від богобоязливості до вкрай розбещенності, від пробуждення до неосатанинських церков.

Від вбогих переселенців до нової ери, від великой депресії до днів гіпер споживчого суспільства.

і все це за 240 років... 8 поколінь.


неділя, 13 квітня 2014 р.

чорне населення США

мої спостереження про black people:
вони інші, зовсім інші!
- своя англійська - не така, як у білого населення Америки,
- дуже гучні та веселі - сміються так, що посуд здригається,
- люблять музику так само, як ми їжу: немовля, що плаче - заспокоються під африканські мотиви, тільки-но навчилося ходити - вже танцює, як тільки почує якісь звуки мелодії,
- Детройт: бідні чорні квартали???? - багаті чорні квартали! живуть набагато краще, ніж усі українці (олігархи не беруться до уваги, звісно),
- не супер охайні,
- мають одну проблему, яку не маємо ми: волосся! всі дівчата мають проходити через дорогі і довгі процедури постійно - щоб воно виглядало, як слід,
- ніхто не здатен так танцювати, як вони,
- привітні,
- іноді небезпечні,
- готують іншу їжу, зокрема smoothie - куди кидають не банани та морозиво - а шпинат та інші зелені штуки,
-  одяг - це окрема тема: люблять все яскраве, блискуче.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------
Взагалом, мені сподобались - з ними весело та комфортно.

четвер, 10 квітня 2014 р.

Истинное отношение

Провели анкетирование среди сотрудников. Перечитываю ответы и прозреваю.
Болезнь любого руководителя - ты не всегда можешь адекватно оценить истинное отношение сотрудников к тебе, к твоей работе, к фирме. Все просто - ты начальник, а потому относятся к тебе на глазах так или иначе лучше, чем на самом деле.
Что ж - выводы сделаны.
Вывод 1. Девочек на проекты не беру - они в своем большинстве меня не любят. Я понимаю, почему - тут возникает обычное чувство конкуренции (которое у девушек гипер развито). Не обижаюсь, пусть работают с менеджерами сильной стати.
Вывод 2. Искренних и смелых людей не так много. Импонирую именно таким - но не дерзким или наглым, а именно порядочным и смелым. Как оказалось - их мало. Боюсь людей, кто не способен выразить свое мнение, а способен только на общие фразы.
Вывод 3. Не обманываться, переделать человеку человека невозможно.
Вывод 4. Если спасаешь людей от увольнения, люди все равно - неблагодарны и помнят только плохое. Ничего - лучше платить добром за зло, даже, если это трудно и кажется несправедливым....

четвер, 27 березня 2014 р.

Враги Украине

"Мы же вам не враги?", - пишет друг с Брянска.
"Нет :)", - отвечаю.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
А кто враг?
Враги Украине:
Путин, Тимошенко, регионалы и комунисты.

А может? ...
Люди, кто не боится Бога? Не чтит Его, не верит в Него, не исполняет заповеди Его.
Ведь приход правителей, войны и революции - все только по воле Его! Чем больше будем боятся Его, тем больше шансов получить Его благословение на нашу страну.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Могу с уверенностью сказать, что в это тяжелое время, когда Украина только пережила революцию, а теперь стоит на пороге войны с Россией, люди стали благороднее и патриотичнее, и это хорошо. Но что будет, если все станет спокойно?
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Есть пророчество http://riverflow.ru/2009-2-7a.php об Украине. Но Бог менял Свое Слово, если народ смирялся под Его руку. Молюсь, чтоб оно изменилось....   

пʼятниця, 14 березня 2014 р.

самотнi американцi

дуже самотнi .....
кожен живе своiм особистим життям.
Бояться вiдкрити душу навiть своiм рiдним, друзям.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Найбiльше менi подобаэться iх:
hey, how are you? ..... й йдуть геть, не дочекавшись вiдповiдi...
тiльки уявiть украiнський переклад:
привiт, як справи? ..... пi пi пi 

четвер, 13 березня 2014 р.

Iнформацiйна вiйна

Не можу зрозумiти, де дiваэться розум людей, коли iх годують нісенітницями ЗМI россiйських телеканалiв.
Чому навiть розумнi люди, яких я поважаю, вiрять в ту брехню, якою iх там годуть. 
Невже так важко аналiзувати? Невже так неочевидно, що iм там показують?
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Вплив iнформацii - величезний! Спостерiгаю його також i тут - в США.
Подивилась промасонський фiльм - який було зроблено, мiж iншим, для християн. На перший погляд, все правильно говорять (фiльм - документальний), але як майстерно насаджують грiховний стиль життя - непристойний одяг, вино, табак, тату.....
Навiть приклади, що там наводяться, змушують думати - що iнакше жити просто не можна.
Статистика - вражаюча, мiж iншим:
32% християнських сiмей розлучаються.
60% християн (або тих, хто так називаэться) мають iнтимнi стосунки до шлюбу.

Та iншого не варто й очiкувати вiд суспiльства, де люди, що вважають себе християнами, йдуть на фiльм. про який потiм говорять:
....ahh, of course, it had a lot of sex, drugs and homosexual relationships how they are - but J. and J. played phenomenally.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Думаю, що люди, якi вiрять в украiнський фашизм та бандеревцiв, схожi на цих "християн"....
Слiпi.

понеділок, 10 березня 2014 р.

всі все розуміють

... мій блог все більше й більше починає бути схожим на справжній щоденник.
Прилетіла до Штатів.
...Ні. Треба почати з того, як саме долетіла.
Все було добре, окрім Interrogation, що вчинили наді мною в Міннеаполісі.
"Чому я так довго буду тут?"
"Що саме за проект, над яким я працюю?"
"Що я буду робити кожного дня?"
"Коли саме мої клієнти вирішили мене запросити?"
"Чи пов"язано це з подіями в Україні?"
і т.ін.
Що ж, переконавшись, що я таки не біженець, пустили мене в Гренд Репідс (думала вже, що спізнюсь на наступний літак...).
Прилетіла.
Тут усі кажуть одне й те саме: "Як ми раді, що ти тут, а не там"... Гірко чути ці слова, але й дуже приємно усвідомлювати, що люди тут дуже обізнані, не байдужі.
Все розуміють вірно: що Україні ніхто не допоможе (ні США, ні Євро союз, якщо це не буде безпосередньо загрожувати їм).
Розуміють, що Путін не обмежиться Кримом.
Розуміють, що Україна сама не може тягатися з Росією.
Розуміють, що може розгорнутися 3-тя світова - і тоді наша Батьківщина перетвориться на Армагедон....
Але що ж з того, що всі все розуміють?....
Надія тільки на Господа - дай нам, Боже, провадити тихе та мирне життя.

середа, 29 січня 2014 р.

Мир не без добрых людей

Моя старенькая машина, которая постоянно ломается, научила меня двум вещам:
1) доверять больше Богу,
2) верить, что мир не без добрых людей.
Случай 1й. В машине стоит газовая установка, которая не совсем ей подходит. Поэтому двигатель иногда отказывается работать - а именно вылетают трубки и хамут. Происходит это исключительно в неподходящее время - когда чуток подгазовываешь: т.е. при обгонах (что ни разу не весело); когда трогаешься на перекрестках и т.д.
Стою в центре города. Большой трафик. Я перед перекрестком. И вот знакомый звук... Дальше сценарий таков - машина останавливается и отказывается ехать, пока не поднимешь капот и все не поправишь. Ну в центре на перекрестке - не супер классное место это делать. Народ нервничает, сигналит. Делать нечего. Открываю капот. Все поправила, а одна не поддается :(.
И вот - сзади голос ребят из церкви, проходящих мимо как раз там и тогда, когда я так в нуждалась в их помощи. Силы у них побольше. Минута дела. Еду снова!
Случай 2й. Зима, снег. Настюшка, по доброте своей душевной, собрала мне народ в машину - развести по домам. Двух девчонок развезли без проблем. Везу третью. Высаживаю. Но вернуться нужно домой по улице, что проходит возле самого Днепра. Еду. И тут вижу картину, которая совсем не радует - сугробы высотой полметра. Увидела я это поздно :).
В этот раз "ангелы" появились в виде двух дедушек на тракторе, который чистит улицы. Трос. Вытащили. Уехали :). Еду дальше, нужно повернуть. За мной Джип. "Как-то опять не прочищено". Сомневаюсь, но сзади машина, сдавать назад некуда. Это было ошибкой :). Опять застряла. Водитель Джипа выходит с машины, за руку ведет сыночка 4-5 лет, подходит к нам. Видит меня, расплывается в улыбке: "Две девушки. Какая прелесть. Выходите. Я попробую"
Выехали. Провел нас аж домой, чтоб мы вдруг опять не застряли :). Спасибо ему.

26.01.14

Вертаємось з Букавелі. Поїзд о 21: 55 до Києва.
Під"їзжаємо до залізничного вокзалу. Біля вокзалу "Беркут". Спиняють виключно. Якщо йдеш з лижним спорядженням та у відповідному одязі - не чіпають.
Їдемо. Відчуття неприємні... В голові останні слова, що чула у привокзальному кафе від юнаків та дівчат з Івано-Франківська: "Мій тато був на першій лінії на Грушевського. Дві кулі спіймав." "А мій вже повернувся"....
02:13. Прокидаюсь від шуму (хоча це складно назвати сном - усю ніч перебуваєш у якомусь дивному стані). Наші герої, які їдуть до Києва, ризикуючи своїм життям, присутні мабуть у кожній родині Івано-Франківська. Розпорошуються по вагонам. Але їх виловлюють і там.
02:13. Чоловік прибігає до іншого (могу сусіда) з криком: "Його забрали". Інший зістрибує з другої полички та за 2 секунди, не взявши речей з собою, біжить зі своїм другом в бік іншого вагону...
Ранок. Бачу тих 2. Повернулись. Засмучені.
08:40. Сходити з поїзда моторошно... Івано-Франківськ-Київ...
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Господь, допоможи моїй країні, моєму народу! Допоможи тим, хто стоїть по обидві сторони барикад. Щоб не гинули люди.
Дай мудрості та страх в серце керівникам.