Літак

Повертаюсь додому з короткої та класної поїздки до моїх дорогих друзів в Швейцарії. Невеличкий літак wizzair з українським екіпажем, підозріло балакучий сусід-інженер, а в пам"яті фото з першої сторінки швейцарської газети про ганебний злочин проти українського народу на Майдані.
Політ триває 2.2 години. Починаємо посадку. В ілюмінатор бачу Україну. Якісь дивні відчуття. Наче знаходжуся в іншому світі - що не там на Землі, а тут вгорі. Десь внизу Київ, величезна кількість будиночків та поверхівок, а десь там, у них, ще більша кількість людей. У кожного своє життя, свої проблеми, кожен є особистістю з своїм характером, своїми вподобаннями та думками про ситуацію в країні. Хто ми з висоти польоту літака? Хто ми в очах Творця? Дивлюся вниз і розумію, що ми-ніхто, мурашки в цьому великому цікавому світі. І наша увага так часто забирається речами та обставинами, які є геть неважливими в дійсності: одяг, гаджети, їжа...
Нещодавно читала Об"явлення, як Господь пошле Своїх ангелів, що однією дією будуть знищувати людство. Тут, у літаку, це здається таким реальним. Один поштовх і немає цих будиночків та поверхівок, немає нас.
Цікаво, скільки грошей в цьому місті? Але що таке гроші? Це тільки еквівалент оплати праці тих самих маленьких людей...
Літак спускається все нижче, а мені не хочеться - не хочеться повертатися у той світ - світ Homo Sapiens, де я знову буду думати про.. одяг, гаджети, їжу, або ж хоча б про ситуацію в країні.
Але це неминуче.
І от я вже знову тут. У світі, де живуть такі як я.
Проходжу паспортний контроль. Щось так довго. Стою в черзі цілу годину. І що вони там перевіряють? Шукають ворогів народу? Бідних німців (летіла з Меммінгему) перевіряють з особливою ретельністю, до них підходять хлопці в прикордонній формі... не вистачає тільки собак.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Господь, будь милостивий до нас!