Думки... Вони рояться в нашій голові постійно, неперервно. Це просто дивовижно. Навіть, коли ми спимо, мозок продовжує працювати, хоч і не так інтенсивно. І що приходить в наші голови на протязі дня? Які заключення ми робимо, що обмірковуємо?
-----------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні спілкувалася з англійцями. Вони - інші: інше мишлення, інше поводження, інше відношення. Мені вони подобаються. Подобається їх аристократизм, їх європейські манери; подобається їх британська англійська; подобається навіть їх англійська гордість (а вона їм притаманна). Хочу вийти заміж за чоловіка з англійським характером :).
Так от думки.. Ще раз впевнилася в тому, що чим заможніші люди, тим вихованіші вони, тим краще вони відносяться до людей, тим приємніше з ними спілкуватися. На днях в маршрутці, їдучи на роботу, була свідком страшної сварки. Та це й не дивно. Що ще чекати від цих бідних, часто зележних людей - хамство, образи, брудні слова. Зовсім не так, коли знаходишся на виставці "Бізнес по-англійські" (саме тут пощастило мені побувати сьогодні) або, наприклад, на симфонічному оркестрі. То зовсім інші люди, зовсім інші погляди (маю на увазі очі, а не принципи))), зовсім інша мова...
Так, люди різні, їх так багато.... і вони всі - різні.
Найбільше досягнення - навчитися відноситься до них краще, ніж вони на те заслуговують.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні вперше робила декілька речей:
- вперше піднімалася на фунікульорі - страшно, здається, що от-от обірветься;
- вперше піднімалася на Софіївську дзвінницю - також страшно, боюсь висоти, хоча в кінці отримуєш неабияке задоволення: Киів - величне місто, особливо, коли дивишся на нього згори (хоча дахи під шифером не дають забути, що ти не в европейському місті, а таки в Україні...);
- вперше питала на ресепшені розкішних готелів інформацію, не пов"язану з самим готелем (наприклад, де знаходиться інший готель чи найближчий МакДональдс) і була здивовна такою ввічливою та гідною відповіддю, яку отримувала. Так і перевіряється сервіс. І здається, є таки прогрес у нас. Пам"ятаю, коли перші рази поверталась з закордону після тривалого перебування там. Спочатку переживаєш просто шок. Чому? Саме із-за хамства, грубості, напищенності нікчемних людей. Просто неможливо витримати оцінюючий (скільки в тебе грошей) погляд з ніг до голови в магазині одягу, чи фиркання кондуктора в автобусі. І складається враження, що чим нікчемніша людина, тим більшої вона про себе думки. Та є надія, що буде краще. Сьогодні в цьому переконалася.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні їхала маршруткою з Києва і був страшенний туман. Так от візуально складається враження, що він заповзає в салон, і ти сидиш також у тумані :). Думками в такий момент вертаєшся до якогось фільму жахів із сценою погоні в старовинному, зачаклованому лісі...
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні бачила хлопця в метро з тунелями діаметром 2 см.... Страшне видовище. Наче дикун-канібал. І навіщо робити з себе урода? Це - сміливість? Це - доказ того, що я вартий уваги? Ні -це безрозсудство, дурість.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
От такі думки приходили сьогодні, та ще багато-багато інших.
Думати - цікаво :)
-----------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні спілкувалася з англійцями. Вони - інші: інше мишлення, інше поводження, інше відношення. Мені вони подобаються. Подобається їх аристократизм, їх європейські манери; подобається їх британська англійська; подобається навіть їх англійська гордість (а вона їм притаманна). Хочу вийти заміж за чоловіка з англійським характером :).
Так от думки.. Ще раз впевнилася в тому, що чим заможніші люди, тим вихованіші вони, тим краще вони відносяться до людей, тим приємніше з ними спілкуватися. На днях в маршрутці, їдучи на роботу, була свідком страшної сварки. Та це й не дивно. Що ще чекати від цих бідних, часто зележних людей - хамство, образи, брудні слова. Зовсім не так, коли знаходишся на виставці "Бізнес по-англійські" (саме тут пощастило мені побувати сьогодні) або, наприклад, на симфонічному оркестрі. То зовсім інші люди, зовсім інші погляди (маю на увазі очі, а не принципи))), зовсім інша мова...
Так, люди різні, їх так багато.... і вони всі - різні.
Найбільше досягнення - навчитися відноситься до них краще, ніж вони на те заслуговують.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні вперше робила декілька речей:
- вперше піднімалася на фунікульорі - страшно, здається, що от-от обірветься;
- вперше піднімалася на Софіївську дзвінницю - також страшно, боюсь висоти, хоча в кінці отримуєш неабияке задоволення: Киів - величне місто, особливо, коли дивишся на нього згори (хоча дахи під шифером не дають забути, що ти не в европейському місті, а таки в Україні...);
- вперше питала на ресепшені розкішних готелів інформацію, не пов"язану з самим готелем (наприклад, де знаходиться інший готель чи найближчий МакДональдс) і була здивовна такою ввічливою та гідною відповіддю, яку отримувала. Так і перевіряється сервіс. І здається, є таки прогрес у нас. Пам"ятаю, коли перші рази поверталась з закордону після тривалого перебування там. Спочатку переживаєш просто шок. Чому? Саме із-за хамства, грубості, напищенності нікчемних людей. Просто неможливо витримати оцінюючий (скільки в тебе грошей) погляд з ніг до голови в магазині одягу, чи фиркання кондуктора в автобусі. І складається враження, що чим нікчемніша людина, тим більшої вона про себе думки. Та є надія, що буде краще. Сьогодні в цьому переконалася.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні їхала маршруткою з Києва і був страшенний туман. Так от візуально складається враження, що він заповзає в салон, і ти сидиш також у тумані :). Думками в такий момент вертаєшся до якогось фільму жахів із сценою погоні в старовинному, зачаклованому лісі...
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Сьогодні бачила хлопця в метро з тунелями діаметром 2 см.... Страшне видовище. Наче дикун-канібал. І навіщо робити з себе урода? Це - сміливість? Це - доказ того, що я вартий уваги? Ні -це безрозсудство, дурість.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
От такі думки приходили сьогодні, та ще багато-багато інших.
Думати - цікаво :)
Немає коментарів:
Дописати коментар