Працьовиті українці

Цікавий народ - українці :) Пишаються, що вони - люди працьовиті: встають ранесенько, працюють цілий день... Руки натруджені, ноги гудуть.
І наче й найсправді так.
....
Було....
Не з усіма....
Радянський устрій зламав цей образ трудівника-українця уже давно. І тільки в сучасному бізнес-світі тебе змушуть працювати як слід... або й того більше (як казав один мій знайомий: "Пам"ятай, що вони можуть натиснути на газ до упору, але як довго витримає твій двигун?"). Але зараз не про них. А про пострадянських державних працівників.
Пам"ятаю, як один чоловік розповідав про свій "трудовий" день на радянському підприємстві. Працював бухгалтером.
"Приходимо. Сідаємо. І робимо вигляд, ніби дуже зайняті. Поважно перекладаємо ручку з однієї кишені піджака в іншу, і так цілісінький день."

Мабуть кожен знає прислів"я про те, що найбільше людина любить дивитися на 3 речі:

-як вогонь горить;

-як вода ллється;

-та як інший працює.

Але інколи доходить  просто до абсурду.
Їду на роботу маршруткою. І спостерігаю день у день таку картину.

Усі дорожні роботи - ті за якими ми маємо змогу спострерігати - ведуться у такому співвідношенні:

10% працює;

90% спострегігає.

Спостерігачі - зазвичай, люди бувалі: з цигаркою в зубах, брудною робою та гордуватим поглядом.
Працюючі - "козли відпущення", роба - ще брудніша, цигарок - немає, лопата в руках.
Але найцікавіше в усьому цьому - як розповсюджується грошовий потік серед цих спотерігачів та працюючих. Мабуть, у такому ж співвідношенні 10/90:
10% - працюючим,
90% - спостерігачам.
Повертаючись до корпоративних відносин:
90% тим, що тиснуть на газ,
10% двигунам.
І от постає риторичне питання - в якій групі слід бути?....
Мабуть, що недаремно й досі добираюся на роботу  маршруткою...
І який висновок - за будь-яку ціну потрапити до першої групи? Та ні, чомусь не дуже хочеться, там працювати потрібно ще більше. Краще аби твій чоловік потрапив до ліги "90" :).