субота, 22 вересня 2012 р.

Сьомий блог пост

... давно нічого не писала, якось скучила за цим заняттям.
Зараз вдома ремонтні роботи, і моя кімната - місце, де я люблю займатися творчістю - недоступна для того, щоб, опинившись на одниці, подрукувати свої думки.
Ось і тепер роблю це на табуретці - в залі, кругом будівельні матеріали, пил та сміття... коли вже це закінчиться? (риторичне питання):) Як казав один мій знайомий: "Что такое евро ремонт? - Два года в грязИ, потом жалюзИ, и джакузИ".
Але пост не пор це.
Хотілося поговорити про українських чоловіків та їх потенціал.
Нещодавно в маршрутці бачила 2 чоловіків - сиділи навпроти. Саме вони й надихнули мене написати про них)). Я їх не знаю, і скоріше всього ніколи більше не побачу. Все, що описане нижче - просто спостереження та висновки.
...Нещасні, залякані, бідні, страшенно не впевнені в собі.
Один - років 35, кремезної статури, з блакитними очима - що бігають навгруги, не знаючи на кому чи чому зупинитися; мабуть проблеми з алкоголем, вдягнений - дуже бідно, навіть обідрано, скоріше за все працює чорноробочим десь на будівництві - так як руки - всі  потріскані, чорні, виснажені. Всіх боїться, а найбільше боїться майбутнього та ... відповідальності - як і більшість з тих, хто належить до сильної! статі у нас на Україні.
Хочу попередити читача, що я - не феміністка :), і що знаю і спікуюся й зовсім з іншими чоловіками - які гідні цього звання. Але зараз мова йде не про них.
Другий - теж років 35-40, худощавий, з борідкою, все інше - так, як у першого...
І от я на мить уявила собі, що ці чоловіки - не в Україні.
Уявила першого - у Німеччині (чимось схожий він таки на німця): виглядає на 5-7 років молодше свого віку, чорний костюм, інженер, біла сорочка з краваткою. Їде не на маршрутці, а на мерседесі. Займається спортом. Успішний, впевнений, щасливий...
......Він міг би бути саме таким.
Другий - француз, архітектор чи дизайнер, вдягнений відповідно - модний шарф на шиї, вельветовий піждак. .... І знову таки, успішний, впевнений у собі, справжній чоловік, за яким, як за стіною. Вертається додому, де його чекає щаслива дружина, та двоє дітей...

І от питання: що моїм справжнім героям завадило стати такими?
Чому вони не вміють ставити перед собою цілі та їх досягати? Чому вони шукають вихід у чарці з того, що вони не можуть самореалізуватися, не бачать виходу, нічого не мають за душею... Чому їх дружини - нещасні, а їх діти ....... стануть таким, як вони?
.................................................................................................................................................................
Можна звинувачувати батьків, суспільство, державу - і це все справедливо. Але, мабуть, найбільша проблема - в нас самих.



1 коментар:

  1. Так. Справді.. Чому? А чому в тій же Німеччині та/або Франції також є занехаяні чоловіки, бомжі, нехай навіть і живуть не так бідно, як наші, за рахунок постійної соціальної допомоги?..
    І чому в нашій країні також є ті, хто вибивається "Из грязи да в князи"?.. Проблема все таки всередині таких людей. Страх відповідальності - проблема виховання, але не менш - і проблема внутрішня.
    P.S. Щодо того, хто, чого і де може досягти - можна розводить ще багато холіварів на гендерному полі))

    ВідповістиВидалити